Пісківська громада

Рівненська область, Костопільський район

Історична довідка

І. Відомості про рідне село Пісків

Село Пісків входить до складу Пісківської сільської ради Костопільського району Рівненської області. Перша згадка про село належить до 1577 року. На початку ХVІІ ст. тут був 51 двір. Від часу заснування назва села не змінювалась.

Документальних джерел, які б підтверджували походження назви села, на жаль, до наших днів не збереглося.

А народні перекази зберегли нам дві версії. Згідно з першою, назва походить від прізвища місцевого поміщика Пісківського, колишнього власника цього села. Друга версія є більш вірогідною: топонім виник від того, що населений пункт розбудований посеред піщаних ґрунтів.

Народні пісні про село Пісків, якщо вони й були, до наших днів не дійшли.

Село знаходиться на відстані 11 км від районного центру м. Костопіль та 45 км від обласного центру м. Рівне. Завдяки зручному географічному розташуванню населеного пункта в 1883 році тут було прокладено залізницю. Село з усіх сторін оточене мальовничими лісами Полісся та сільськогосподарськими угіддями. Місцевий край багатий на цінну деревину, фауну та флору, є жовта глина, у значній кількості залягають поклади торфу.

Відомих історичних місць на території немає. Хоча ще з часів панування Польщі у краї збереглася лінія оборонних споруд. Деякі з них були підірвані у післявоєнні роки, але багато цілі та неушкоджені так і залишились стояти серед полів та лісів.

У жителів села колись було дуже поширене виготовлення виробів із лози. На даний час залишився тільки один умілець похилого віку – Шевчук Микола Євгенович.

Місцеве населення займається рибальством, збиранням грибів та ягід, сільським господарством.

ІІ. Топографічні назви села Пісків та його околиць

Дві вулиці в селі названо на честь видатних українців – Т.Шевченка і Б.Хмельницького (раніше - вулиця Медведєва, командира партизанського загону). Одна – А.Кухарчука – на честь солдата, що трагічно загинув під час проходження військової служби (була перейменована з вулиці Сидорова). Інші мають такі назви: Технічна (раніше – вулиця Кузнецова), Царська раніше – вулиця Петровського), Пітерська (раніше – Ленінградська), Тиха, Незалежності (раніше – вулиця Леніна), Миру, Колгоспна, Польова, Першотравнева, Молодіжна, Залізнична, Федорова.

Пояснення щодо назв вулиць такі:

Технічна – на ній проживали люди, які найбільше серед усіх жителів мали техніку (в основному мотоцикли);

Залізнична – розміщена вздовж залізничної колії;

Першотравнева – на честь свята 1 травня;

Колгоспна – на цій вулиці розміщений колгосп;

Незалежності – перейменована на честь здобуття Україною незалежності;

Польова – розташована на околиці села серед полів;

Тиха – складається з кількох хат і розміщується теж на околиці села під лісом;

Молодіжна – з’явилася зовсім недавно, на ній будуються переважно молоді сім’ї;

Царська – колись на цій вулиці жило багато родин, які мали прізвисько «царі»;

Пітерська – єдина вулиця, походження назви якої невідоме.

Назви за майданами та кутками не закріпилися. Зазвичай люди просто говорять: «…в тому кутку коло школи…» чи «…в тому кутку коло колєї (мається на увазі залізниця)»…

На території села є кілька хуторів, але назв вони не мають. На даний час їм надано статус вулиць.

В центрі села, на перехресті стоїть так звана «фігура» - обгороджений оградкою та обв’язаний вишитими рушниками хрест із іконою. Поставлений він був на початку 90-х років на кошти сільської громади.

Недалеко від цього місця колись висів великий дзвін, який слугував сигналом жителям села на випадок пожежі тощо. Та з часом потреба у ньому відпала.

Біля школи в парковій зоні розташований обеліск, на якому висічено імена загиблих односельчан. Кожен рік жителі села та учні приходять до нього, щоб покласти свіжі квіти та в черговий раз вклонитися загиблим землякам.

В 1753 р. за кошти парафіян в селі була побудована церква та дзвіниця. Приміщення дерев’яні, на кам’яному фундаменті, покриті жерстю. В кінці 80-х на початку 90-х років коло церкви була зведена сторожка, теж за кошти парафіян.

Пам’ятних могил на території села немає.

Дата заснування цвинтаря невідома, назви цвинтар не має.

Із зниклих хуторів варто відмітити хутір, на якому проживали німці. Називався він Колонія.

Поля та пасовища мають слідуючі назви:

Бриньки (було затоплене водою, а вода «бринить»),

Рибне (колись там була вода і водилось багато риби),

Дубове (колись ріс дубовий ліс),

Колонія (був німецький хутір),

Попівщина (все поле належало місцевому попу),

Замашина (назва пішла від того, що поряд побудували залізницю),

Хомчики (колись тут жив дядько, на якого казали «Хомчик»),

Гоцура (від прізвища жителя, що колись тут жив).

На відстані 1 км від села є урочище Козоче. Тут колись була гущавина, в якій водилися кози.

За двома прилісками закріпилися такі назви: Сивота (від того, що було колись болото, тримався туман, і як в народі кажуть, було «сиво»), Вовче (можливо, від того, що була гущавина і в давнину водилися вовки).

Горбів та долин у селі немає. Боліт, як таких, теж немає. Хоча назви лісів, де вони колись були, збереглися: Мале болото, Довге болото.

На околицях села після проведеної меліорації залишилися тільки частково затоплені водою та порослі верболозом і очеретом ділянки землі, які населення називає «картами».

Край села протікає невеличка річка Зульня, яку пісковці називають ще «фосою». Раніше річка була повновода і регулярно виходила з берегів, підтоплюючи поля, але зараз дуже обміліла.

Коло Зульні розміщуються два великі та два маленькі ставки. За одним закріпилася назва Колгоспний (оскільки тривалий час належав колгоспу), за другим – Лісхозний (належить лісництву), за третім – Кінський (коло нього паслись та пили воду колгоспні коні), за четвертим – Очисне (утворилося внаслідок діяльності торфобрикетного заводу).

На місці Колгоспного ставка раніше були згадані вже «карти». Посередині стояла вода і тому це місце називали ще Розлив, Розливне.

Криниць, джерел, копанок, каналів, бродів та гребель немає.

На території села є три мости, які мають для села велике значення. Всі вони прокладені через річку Зульню. Один з них залізничний, тому він так і називається – Залізничний. Ще на два мости кажуть Білий міст, оскільки вони білого кольору. Але оскільки дорога через один з мостів пролягає у сусіднє село Велика Любаша, то його ще називають Любаським мостом.

ІІІ. Найпоширеніші у селі Пісків прізвища та прізвиська

Найпоширенішими прізвищами у селі Пісків є такі: Антонюк, Вдовиченко, Головчак, Грищук, Дідух, Ільчук, Ковальчук, Кухарчук, Корева, Кондратюк, Левчук, Лебедюк, Лесько, Никончук, Петрина, Павлюк, Сокол, Скороход, Трофимчук, Токарчук, Шамбір, Ярмольчук.

Щодо прізвиськ, то їх надзвичайно багато: Бомбачки, Лайзарі, Жалинці, Трубачі, Косарі, Рижі, Солов’ї, Рибадаї, Романці, Мельничка, Капота, Котиха, Царики, Тихони, Дороші, Маляри, Супруни, Дєдухи, Цапи, Гетуни, Сукмани, Жуки, Гиба, Голуби, Луніки, Зоніки, Джури, Сали, Кисилиха, Дячки, Барани, Єди, Звіздуни тощо.

За назвою населеного пункту є тільки одне прізвище – Пісковець.

За професіями є такі:

  • Бондар,
  • Ткач,
  • Стельмах,
  • Мельник,
  • Кравець,
  • Музинчук.

В Піскові є такі виконавці на музичних інструментах:

  • Деркач Олександр Іванович;
  • Захарчук Микола Іванович;
  • Ільчук Микола Олександрович;
  • Ільчук Сергій Вячеславович;

Історична довідка

Село Пісків входить до складу Пісківської сільської ради Костопільського району Рівненської області. Перша згадка про село належить до 1577 року. На початку

ХУП ст. тут був 51 двір. Від часу заснування назва села не змінювалася.

Документальних джерел, які б підтверджували походження назви села, на жаль, до наших днів не збереглося.

А народні перекази зберегли дві версії. Згідно з першою, назва села походить від прізвища місцевого поміщика Пісківського, колишнього власника цього села.

Друга версія є більш вірогідною: топонім виник від того, що населений пункт розбудований посеред піщаних грунтів.

В 1753 році за кошти парафіян в селі була побудована церква та дзвіниця.

Приміщення дерев"яні, на кам’яному фундаменті.

У селі в наш час є загальноосвітній заклад І-Ш ст., ФАП, клуб, публічно-шкільна бібліотека, 4 магазини, 1 кафе. З сільськогосподарських підприємств – СВК "Пісківський" та ФГ "СВ Рома".

Рокитне – село, розташоване за 7 км від районного центру, населення – 630 жителів.

Вперше село згадується у писемних джерелах 1855 року. Колись на його околицях росло багато вербових кущів – рокити. Звідси і походить назва села Рокитне.

В 1939 році село Рокитне було визволено з-під гніту панської Польщі.

Селяни обрали сільським головою Петриченка М.В. Сільрада була розміщена в теперішній бібліотеці. А після того, як с.Рокитне приєднали до Пісківської сільської ради, в приміщенні сільської ради відкрили хату-читальню, а потім бібліотеку, яка працює і по даний час.

В селі є філія Пісківської загальноосвітньої школи І-Ш ст., в якій навчаються діти

з 1 по 4 класи, фельдшерсько-акушерський пункт, публічно-шкільна бібліотека, клуб і 2 магазини.

Яснобір – село, розташоване за 17 км від районного центру, населення –

132 жителі. За переказами у 1883 році йшла війна Польщі з Австрією. Пораненого князя Островського було захоплено в полон. Воїн на прізвище Бурячинський допоміг князю втікти з полону і привів його до своїх воїнів. Князь в нагороду за те, поселив його на території своєї землі, поблизу сіл Олександрівка і Пісків. Сім"я Бурячинських була вільною від податків і не працювала на панів, Потім ці землі були куплені князем Чарторійським, який жив у Клевані. Він наказав сім"ї Бурячинських переселитися на велику поляну посеред лісу і назвав це місце Ясний Бір. Незабаром сюди почали переселятися поляки і українці. До 1930 року нараховувалося 44 хати і назвали поселення Яснобір. До 1939 року село знаходилося під владою Польщі. Була відкрита школа із 4-ох класним навчанням, де навчали польською мовою. В 1941 році під час Великої Вітчизняної війни деякі поляки виїхали з села, але переважна більшість залишилася проживати в даному селі.

В селі є фельдшерсько-акушерський пункт, клуб і один магазин.

Моквинські Хутори- село, розташоване за 17 км від районного центру, населення – 314 жителів. Разом з будівництвом залізниці Рівне-Сарни створювалося село Моквин.

То був післяреформений період, що дав можливість освоювати і обживати нові місця, створюючи нові поселення жителям сіл Печалівка (с.Мирне) та с.Пісків. Ці землі належали графу Воловському, а потім поміщику Куребському. Поселення звалось тоді Вовче. Назва ця збереглася ще в документах, датованих 1912 роком. Назва, за розповідями старожилів, виникла через велику кількість вовків, що водилися в зарослях лісів.

В двадцятих роках нашого століття з'явилися назва Моквин за таким же йменням місця, де спорудили паперову фабрику пана Малинського (нині Першотравневе Березнівського району. Фабрика була зв"язана шосейною дорогою із залізничною станцією, звідки і дістало поселення назву станція Моквин. Село розросталося. Після укрупнення господарств, 1955 рік, моквинські землі перейшли частина в мирненський, частина в пісківській колгоспи, тоді село дістало назву с.Моквинські Хутори.

В 1972 році розпочав розпочав випускати свою продукцію Моквинський торфобрикетний завод, першим директором якого був Герасимюк Іван Сидорович.

В даний час завод не працює.

В селі є Моквинська загальноосвітня школа І-П ст., Моквинська залізнична станція, Моквинське лісництво, магазин.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь